Навчально-дидактичні аспекти викладання музичного
мистецтва
в 7 класі.
Метою
навчання мистецтву в 7 класі є:
• виховання в учнів ціннісно-світоглядних
орієнтацій у сфері мистецтва,
• розвиток
комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі
опанування художніх цінностей і способів художньої діяльності,
• формування
потреби в творчому самовираженні та естетичному самовдосконаленні.
Мета
досягається шляхом реалізації таких завдань:
•
виховання в учнів емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва та дійсності,
розвиток художніх інтересів, естетичних ідеалів;
•
формування системи художніх знань, яка відображає видову специфіку і
взаємодію мистецтв;
•
розвиток умінь сприймання, інтерпретації та оцінювання творів мистецтва й
художніх явищ;
•
стимулювання здатності учнів до художньо-творчого самовираження, до
діалогу;
•
розвиток художніх здібностей, критичного мислення;
•
формування потреби в естетизації середовища та готовності до участі у
соціокультурному житті.
Наприкінці 7 класу учень виявляє здатність:
•
самостійно інтерпретувати музику сучасності, розуміючи взаємозв’язок
традицій і новаторства;
•
виконувати сучасні вокальні твори, зокрема мовою оригіналу, створювати
елементарний музичний супровід до них, здійснювати музично-технічне забезпечення
шкільних виховних заходів, застосовувати набуті музичні знання і вміння для
самореалізації та у соціокультурній діяльності;
•
розуміти зв’язок музики з предметами
інших освітніх галузей і застосовувати міжпредметні компетентності у процесі
самореалізації та у соціокультурній діяльності;
•
висловлювати критичні судження щодо музичних явищ сучасності, виявляти
естетичне ставлення до них, аргументовано доводити власну позицію щодо музичних
явищ сьогодення під час дискусії, брати участь у різних видах індивідуальної і
колективної музичної діяльності;
•
проявляти самостійність у процесі
пізнання музичних явищ сучасності, прагнення використовувати інтернет-ресурси, комп’ютерні програми з
музичного мистецтва у пошуково-дослідній і соціокультурній діяльності.
Особливості
оцінювання результатів навчання:
Багатокомпонентність змісту мистецької освіти зумовлює
багатофункціональність оцінювання досягнень учнів у цій галузі, єдність
діагностичної, коригувальної, стимулюючо-мотиваційної, навчальної, виховної,
розвивальної, прогностичної функцій.
Об’єктами
перевірки та оцінювання результатів мистецької освіти мають стати основні
компетентності:
•
предметні мистецькі (зокрема інтерпретаційні та діяльно-творчі);
•
міжпредметні естетичні (естетичні оцінки й ставлення);
•
ключові (загальнокультурні,
інформаційно-комунікативні, соціальні).
Система
оцінювання результатів навчання:
• в освітній галузі «Мистецтво»
ґрунтується на позитивному ставленні до кожного учня; оцінюється не рівень
його недоліків і прорахунків, а рівень
особистісних досягнень.
•
індивідуальний і диференційований підходи до оцінювання мають надзвичайно
важливе значення.
Комплексна
перевірка та оцінка
•
інтегрує результати різних видів діяльності учнів - інформаційно-пізнавальної, практичної, творчої,
•
- дають змогу вчителеві
об’єктивно, але водночас і гуманно (не пригнічуючи особистість) оцінити тих,
хто не має яскраво виражених художніх здібностей, проте характеризується
сумлінним ставленням до навчання, активністю, ініціативністю.
До основних
видів оцінювання належать:
• поточне (виконує
діагностичну, стимулюючу коригуючу
функції) і
• підсумкове
(семестрове і річне).
•
Додатковими засобами стимулювання пізнавальної
активності учнів є самооцінка та взаємне оцінювання.
Музичне мистецтво: діалог традицій
і новаторства:
-
Музичне мистецтво
в нашому житті;
-
Новаторство в музичному мистецтві.
Музичне мистецтво в нашому житті
І семестр (16 годин)
Музична культура рідного краю
Музична культура рідного краю – це система досягнень у
сфері музичної творчості, виконавства та освіти. А також рівень освіченості
людей краю в галузі музичного краєзнавства.
Музична краєзнавча скарбничка:
1. Композитори
рідного краю (регіональні відділення
спілки композиторів);
2.
Виконавці (вокалісти,
інструменталісти, музичні гурти, фольклорні ансамблі, оркестри);
3.
Музичні твори (вокальні,
інструментальні, хорові, оркестрові, композиторські обробки народних творів,
аранжування);
4.
Майстри музичних інструментів (майстри свого регіону);
5.
Музичні традиції (свята, обряди, фестивалі. Конкурси);
6.
Музичні заклади (філармонії, музичні театри(опери і балету, оперети), клуби, навчальні
заклади (музичні школи, школи мистецтв, музичні гуртки та колективи шкіл та
позашкільних установ, училища, консерваторії, академії), музеї, музичні
бібліотеки).
Зіркові імена:
-
Софія Ротару; Володимир Івасюк; Василь Зінкевич; Назарій
Яремчук; Олександр
Пономарьов; Анатолій Пашкевич; Платон Майборода; Олександр Білаш…….
Аранжування
Аранжування (від французьк. фranger –упорядковувати);
-
переклад музичного твору длоя іншого складу
виконавців;
-
полегшений виклад музичного твору для виконання
на тому самому інструменті;
-
обробка мелодії для виконання на музичному
інструменті або для голосу із супроводом;
-
у джазовій музиці – пов’язані з імпровізаційним
стилем музикування гармонічні, фактурні зміни, які музиканти вносять у твір під
час виконання;
-
у популярній музиці – створення інструментального
супроводу до мелодії пісні для різного складу виконавців.
Танскрипція
Танскрипція (від лат.transcription
– переписувати); ДОВІЛЬНА ОБРОБКА МУЗИЧНОГО ТВОРУ ВУ ВІРТУОЗНОМУ
СТИЛІ.
Види аранжування
Аранжування академічної музики
Аранжування академічної музики – ЦЕ ВИДОЗМІНЕННЯ ТВОРІВ
АКАДЕМІЧНОЇ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ ШЛЯХОМ ЗМІНИ ДЕЯКИХ ЗАСОБІВ ВИРАЗНОСТІ ТА
ДОДАВАННЯ НОВИХ ФРАГМЕНТІВ ТВОРУ.
Існує кілька різновидів аранжування академічної музики:
-
інструментальне;
-
вокальне (хорове);
-
електронне.
Аранжування народної музики
Аранжування
народної музики – це обробка творів народної музики (пісень, танців, тощо)
шляхом зміни деяків засобів виразності та додавання нових фрагментів музичного
твору.
Хорове аранжування
Хорове аранжування – це аранжування , завдяки якому
сольні вокальні твори, інструментальні композиції, естрадні пісні та інші
композиції перетворюються у хорові твори.
Традиційним
типом такого аранжування є обробка хорового твору для іншого складу виконавців.
Наприклад, твір для мішаного хору перетворюється у твір для дитячого хору.
Аранжування поліфонічних творів
Поліфонія (від
грец. poly – багато і phone – звук) – вид
багатоголосся, у якому окремі мелодії мають самостійне значення і самостійний
інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів.
Гомофонія (від
англ. Homophony, від нім. Homophonie – однозвучний) – ук найпоширенішому значенні –
багатоголосний склад музики, в якому один із голосів є головним, а інші лише
супроводжують його; властивий композиторській музиці Європи в XVII-XIX
століттях.
Обробка музики
Обробка народної вокальної
музики – це видозмінення народної пісні за допомогою специфічних музичних
прийомів.
Обробка – це видозмінення
музичного твору щляхом гармонізації, аранжування або транскрипції. Найчастіше
здійснюють обробку народних мелодій, хоча набувають поширення також обробки
класичних творів (зокрема в сучасній естрадній музиці).
Традиційна обробка
інструментальної музики
Традиційна обробка народної інструментальної музики
– це видозмінювання народного музичного твору (народного танцю, народної
мелодії) шляхом гармонізації, аранжування або транскрипції.
Фольклор:
-
література; музика; театр; танець і хореографія.
Стилізація
Стилізований
фольклор – відтворення національного стилю композиторами і музикантами у
народній манері виконаннч із внесенням певних змін (використання сучасних
обробок та сучасного аранжування музичних творів). Приклад: у.н.п. «Чом, ти, не
прийшов».
Автентична музика
Автентичне
виконання, автентизм (від пізньолат. authenticus) – справжній, достовірний) – рух у
музичному виконавстві, що ставить своїм завданням максимально тточне відворення
звучання музики минулого і відповідність сучасного виконання оригінальним,
«історичним» уявленням.
Автентичне
музикування –
стиль у музичному виконавстві, в якому максимально точно відтворено звучання
музики минулого.
Фоль-рок (англ. folk rock – народний крок) – напрямок музики року, «електрифікований» варіант поєднання фольклору з
роком, що виник після Другої світової війни у США та мав значний вплив на
подальший розвиток музики року. Приклад: Пісня «Здраствуй, світ» муз. Л. Квінт,
сл. В. Кострова.
Етнічна музика
Етнічна музика – термін, що є аналогом
англійського «world music” і відноситься до тієї частини
популярної музи ки, що бере свій початок у музичному фольклорі різних країн.
Тавнець, танок – вид мистецтва, де художні образи
створюються засобами пластичних рухів людського тіла. У танці відображається
емоційно-образний зміст музичних творів.
Танці народів світу – вираження характерних національних особливостей
культури і традицій народу в пластиці і рухах у супроводі музики.
Танцювальна музика
Народний танець – це
яскраве вираження менталітету і творчості кожного народу.
Класичний танець – є
основою мистецтва балету і вимагає
спеціальної підготовки.
Естрадний танець – має
властиву специфіку та існує як підтримка виступу естрадного співака.
Сучасні обробки для естрадного оркестру
Естрадний оркестр –
колектив музикантів, що виконує естрадну та джазову музику з використанням
струнних, духових (саксофонів у тому числі), клавішних, ударних та електронних
музичних інструментів.
Новаторство в музичному мистецтві
ІІ семестр (19 год.)
Сучасна
музика стилі та напрями
Музичний стиль – історично складена сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що
відображає
естетичні погляди різних людей певної епохи або творчого напряму.
Основні стилі та напрями
сучасного музичного мистецтва:
-
джаз;
-
рок;
-
диско;
-
популярна музика;
-
шансон;
-
електронна музика;
-
реп;
-
бардівська, авторська пісня
Джаз
Імпровізація (франц. Improvisation, від лат. Impovisus – непередбачений) – створення
художнього твору (наприклад, музичного, поетичного, сценічного) в момент його
виконання без попередньої підготовки. Музична імпровізація –
історично
найдавніший тип музикування.
Джаз (англ.jazz) – жанр професійної музики, що
виник на початку ХХ ст. в південних штатах США внаслідок взаємодії
африканської та європейської танцювальної музики.
Джерелами джазу були
імпровізаційні форми негритянської народної музики (спіричуелс, блюз, регтайм),
а також танцювально-побутова музика білих переселенців.
Джазмен – музикант, який виконує джаз (який вміє імпровізувати).
Джаз-бенд – великий джазовий оркестр.
Рок-н-рол
-
Динамічний парний танець американ. походження;
музика до цього танцю;
-
Стиль музики, який поширився на початку 50-х
років, походить від негритянського музичного мистецтва і сільського
американського фольклору.
Рок – музика
Характерні
риси: зазвичай виконується рок-групою,
що складається з вокаліста, соло-гітариста, бас-гітариста і барабанщика, іноді
клавішника.
Відмітні риси рок-музики: одноманітний
ритм із сильним бек-бітом, що підтримується барабанами та електрогітарою.
Популярна музика
ЗМІСТ – Буденне життя, людські стосунки,
почуття, життєві історії, близькі кожній людині.
ВОКАЛЬНИЙ СТИЛЬ – Мелодійна та емоційна манера
виконання, застосування «відкритого» звука, широке використання техніки
естрадного вокалу.
МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ – Популярну пісню
супроводжує «живий» естрадний ансамбль або оркестр, сучасний фонограмний
супровід. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна
апаратура, яка додає музичному твору неповторного звучання.
МЕЛОДІЯ – Мелодії, як правило,
ритмічні, легко запам’ятовуються.
Поп-музика (англ. pop music, скорочення
від popular music – популярна,
загальнодоступна музика) – поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та
напрями масового музикування.
Наприклад: Пісня «Вчора» сл.. і муз. Пола Маккартні.
Особливості роботи з дитячим голосом
Проблема художньої цінності музики
Розділ
І. Музика як вид
мистецтва
1.1.
Роль музики в житті
людини
1.2.
Музика та інші види мистецтва
Розділ
ІІ. Проблема
образів, властивих музиці
2.1.
Тимчасова і звукова
природа музичних засобів
2.2.
Асоціативність
музики
Розділ
ІІІ. Музика в
духовній культурі суспільства
Висновки
Література
Вступ
Музика зі всіх видів мистецтв
найбільш безпосередньо впливає на сприйняття людини, «заражає емоціями». Мова
душі, так прийнято говорити про музику саме тому, що вона володіє сильною дією
на підсвідомому рівні на область відчуттів людини, але не можна виключити при
цьому і дії на область розуму.
Музика в звукових образах
узагальнено виражає істотні процеси життя. Емоційне переживання і забарвлена
відчуттям ідея, що виражаються через звуки особливого роду, в основі яких
лежать інтонації людської мови, - така природа музичного образу.
У музиці виявляється здатність
свідомості поєднувати в собі плотське, психічне, духовно-споглядальне,
розсудливо-інтелектуальне, інтуїтивне, емпіричне, ігрове,
інтонаційно-фізіологічне, тілесно-моторне, фантазійне і інші початки. Музичні
переживання, емоції не тотожні емоціям побутовим, первинним. І тому сенс
музичного зразка, як художнього творіння, багато в чому сакральний і є іншою
реальністю. Невипадково багато розумів пов'язують природу музики з природою
абсолютного духу.
У музиці відбиваються настрої і
переживання людини, його емоційний світ. У цій сфері можливості музичного
мистецтва невичерпні. Тонкість і сила, різноманітність душевних станів, що
розкриваються в музиці, складають, по суті, основний вміст музичного мистецтва.
Важливо відзначити, що музика
відображає емоційний світ соціально конкретну людину, систему психологічного
життя людини певного часу, певної національної приналежності, певного
соціального шару. Тому музичне мистецтво виявляється способом віддзеркалення
соціальної дійсності і чинником передачі соціального психологічного досвіду.
Звукова матерія щось легке, ефірне не лише для неспеціаліста, але і для
професіонала. Можна з достатньою упевненістю стверджувати, що вона досліджена
значно менше, ніж матеріал інших видів мистецтва, хоча чуття музиканта
забезпечує часто дивне проникнення в її художні багатства.
У чому своєрідність музики і її
відмінність від інших видів мистецтва, які її виразні засоби і яку роль вона
грає в житті людини? На всі ці питання шукали відповіді багато мислителів. У
даній роботі зроблена спроба освітити деякі з цих питань.
Розділ
І. Музика як вид мистецтва
1.1. Роль
музики в житті людини
Музика...
Що вона таке? У чому її сила? Замислюватися над цим люди почали дуже давно.
«Всі музичні звуки йдуть від людського серця; музика пов'язана з відношенням людини до людини.
...Тому потрібно знатися на голосах, щоб розуміти музичні звуки, потрібно
знатися на музичних звуках, щоб розуміти музику» «Ліцзі» («Книга встановлень»)
III -- II століття до н.е. Цит. по кн.: Музична естетика країн Сходу. М.. 1967,
с. 185.1. Могутню силу багатообразної дії музики на людей відмітили і медики
старовини. «Музикотерапія», до якої зараз незрідка прибігають лікарки, описана
Гіппократом, згадується в єгипетських папірусах, мусульманських книгах, її силу
використовували середньовічні цілителі.
Багато століть музика була лише
складовою частиною театральної дії, ритуального обряду або пишного свята. Така
несамостійність, проте, не зменшувала сили її дії. Вже мислителі старовини
писали про особливу здатність музики передавати різні душевні стани людини. Не
випадково багато авторів дають в своїх працях розгорнуті характеристики
виразності наспівів. Лукиан в своїй «Гармонії» відзначає «особливість кожного
ладу -- натхненність фригийского, обуянность лидийского, важливість дорийского
і тонкість іонійського». Апулей в «Флорідах» пише про «порожнечу эолийского
ладу, і багатство іонійського, і смуток лидийского, і підведена фригийского, і
войовничість дорийского» Цит. по кн.: Антична музична естетика. М., 1960, с.
229..
Звернення музики безпосередньо
до світу відчуттів, емоцій наголошувалося у всі часи -- від епохи Арістотеля до
наших днів.
Стихія музики – могутня стихія, Вона чим незрозуміліша, тим сильніша.
Очі мої, бездонні, сухі. Сльозами наповнюються при ній.
Вона і не видима, і невагома, І ми її кровію своєю несемо.
Мелодії усесвітня знемога. Як сіль у воді, розчинена у
всьому...;
Є в музиці бездумний початок. Заклик до свободи від усіх оков.
Вона не даремно лукаво спокушала Людей впродовж століть...;
Але і зараз, коли оркестр грає Свою неймовірну гру.
Як ніж з берези, він з людей
здирає Розсудливості товсту кору. Е.
Вінокуров
Але звідки ці виняткові
можливості музики? У чому поміщена її магічна сила? На жаль, ми все ще далекі
від вичерпної відповіді на ці питання. Аналізуючи тканину мистецтва, пізнаючи
закони сполучення звуків, принципи організації і розвитку музичного твору,
прояснюючи його історичний контекст і розкриваючи духовну суть, дослідник
працює вже з результатом творчого акту. Але основи існування музики зв'язані в
неменшій мірі із законами музичного сприйняття і її психофізіологічної дії,
поки що мало дослідженими Можна вказати ряд книг, в яких розглядаються ці
питання: «Музика як вид мистецтва». М., 1970; зб. «Художнє сприйняття». Л..
1971; Назайкинський Е. «Про психологію музичного сприйняття» М., 1972; Медушевський Ст. «Про закономірності і засоби
художньої дії музики» М., 1976.
Багато що в характері
музично-естетичного враження визначається загальними законами художнього.
Марксистсько-ленінська естетика розглядає мистецтво як форму «своєрідної
людської діяльності, що народжує художні цінності» Каган М. Лекциі по
марксистсько-ленінській естетиці. Л., 1971. с. 18.; це положення відноситься
також і до музики. Специфіка такого роду діяльності у великій мірі заснована на
безпосередності плотського пізнання навколишнього світу.
Як і учений, художник досліджує
дійсність, але робить це інакше, ніж учений, і це ясно виявляється в
результатах їх праці. Якщо наука приходить до узагальнень у вигляді понять,
формул, що сприймаються перш за все логічно, то мистецтво народжує художні
образи, які більш безпосередньо звернені до відчуттів людини, його емоцій,
відчуттів. Вже в Древній Греції говорили, що мистецтво «повчає, розважаючи».
Художник прагне «заразити» нас, змусити нас співчувати, співпереживати.
Звичайно, і сприйняття наукових істин може бути забарвлене емоцією, але
сприймати мистецтво без співпереживання просто неможливо.
Це визначає і деякі істотні
особливості художнього образу. Йому властиве віддзеркалення дійсності у всьому
її різноманітті або, як говорять естетики, цілісний характер віддзеркалення.
Тому якщо історик або економіст, аналізуючи життя суспільства, зосереджує увагу
лише на однієї її стороні, на обмеженому крузі проблем, з'ясовує строга
відповідність умов і причинних зв'язків, то письменник, змальовує в своєму
творі те ж суспільство, уразить нас тонким відтворенням меж живої дійсності в
безлічі зчеплень. Його творчість є акт синтезує, воно не втрачає при цьому
проникаючої сили аналізу, то виграє в мірі дії. Коли у французькій літературі
з'явилися типи Растіньяка і Жюльена Сореля, то тим самим не лише був виділений
характер, породжений новим, буржуазним світом, але визначилася і подоба
суспільства, що затверджується, і відношення живильників до цього суспільства.
Ф. Енгельс писав, що про історію французького суспільства він з творів Бальзака
«навіть в сенсі економічних деталей взнав більше... чим з книг фахівців --
істориків, економістів, статистиків цього періоду, разом узятих» Маркс До.,
Енгельс Ф. Об мистецтві, т. 1.
М ., 1 . 7.. Багатство конкретного світу, життєве дихання
залучають нас у витворах мистецтва. 1К змінюються в них навіть зовні схожі
сюжети! За схемою подій «Отелло» і «Кармен» -- розповіді про вбивство з
ревнощів, а «Ганна Кареніна» і «Гроза» -- всього лише історії зради дружини
мужові. Але як різні і неповторювані життєві деталі в кожному з них!..
Поєднання єдиного і такого, що повторюється, замкнутого і безконечного,
короткого і триваючого, випадкового і обумовленого -- це, мабуть, і є сама відмітна
властивість художнього твору. У нім людина знаходить одночасно і втілення
видимого світу, і його переживання. Чотири рядки В. Блейка чудово розкривають
цю особливість поетичного бачення і втілення:
Водночас бачити вічність, Величезний світ в зерні піску, У єдиній жмені нескінченність, І піднебіння у чашці квітки.
(Переведення
С. Маршака)
У дзеркалі мистецтва
відбивається все різноманіття навколишнього світу. Але є в мистецтва і свій
особливий «предмет», своя «улюблена тема»: це -- людина. Все багатство його
духовного світу, його різносторонні зв'язки з дійсністю, безмежну широту
можливостей розкриває мистецтво в світі, созидаемом художником". І якщо
різні види мистецтв в різній мірі і різними способами проникають в глибини
дійсності, то все ж у всіх них зберігається характерна разноплановость описи
об'єкту.
Форма витвору мистецтва завжди
несе на собі відбиток «лиця творця» (пригадаємо відому бюффоновскую фразу
«Стиль -- це людина»). Навіть у самому, на перший погляд, об'єктивному і
неупередженому творі відбивається особиста позиція художника. Його
світобачення, темперамент, смакові пристрасті визначають звернення до тієї або
іншої теми, відбір матеріалу, вибір творчого методу. Останній може бути більш
менш усвідомленим, більш менш інтуїтивним. Але у будь-якому випадку він
складається під впливом суспільства і його естетичних ідеалів. При цьому з
повною силою виявляється соціальна, класова позиція автора.
Розуміння світу мистецтва як
світу відображає і в той же час входить в живу дійсність властиво багатьом
художникам. Приведемо цю думку у вираженні Заболоцкого:
Два світи є у людини: Один, який створив нас; Інший, який ми з початку століття Творимо по мірі наших сил.
Так ми приходимо до висновку:
мистецтво -- форма суспільної свідомості, не лише дійсність, що відображає, але
і що формує її. Мистецтво активне і багатообразно впливає і на окрему особу, і
на суспільство в цілому.
У чому ж значення музики для
людини, яка роль музики в його житті? Відповідь на це питання не так-то проста
і не односкладова, бо значення музики в людському житті багатообразно і, крім
того, неоднаково для різних людей.
Музике незрідка доводиться
безпосередньо і активно брати участь в людських діяннях. Вона допомагає
організувати і, більш того, здійснити багато що в людському житті, починаючи
від домашнього побуту (мати заколисує дитяти, наспівуючи йому колискову пісню)
і аж до масових дій -- ходів (марш), торжеств (фанфари, туш, застільна пісня);
пригадаємо також всілякі процеси праці, в яких бере участь і одна людина, і
цілий колектив, і пов'язані з ними безконечні зразки народної музики -- від
пастуших награшів до бурлацьких пісень. У сучасному житті все ширше
використовується так звана функціональна музика -- на виробництві, в медицині,
в педагогіці і інших областях.
У всіх цих випадках музика грає
прикладну, утилітарну роль, вона розрахована на практичну корисність. Та все ж,
як ні істотне таке практичне вживання музики, не можна сказати, що саме в нім і
поміщене найголовніше. Є в музиці, як і у всякому іншому мистецтві, щось глибше
і ширше: вона здатна втілювати внутрішній світ людей. Створюючи музику, людина
вкладає в неї свої відчуття і помисли; сприймаючи ж її, людина знаходить в
музиці відгомін на все, що чіпає, хвилює. Можна сказати, що музика допомагає
людині розвинути, поглибити і ушляхетнити свою «культуру переживань».
1.2. Музика та інші види мистецтва
Порівнюючи
музику і деякі інші мистецтва, ми бачимо, що їх виразні можливості неоднакові.
Конкретна думка, або пов'язана з яким-небудь окремим явищем, з описом факту, або представляюча
яке-небудь логічне або наукове узагальнення, легко може бути висловлена. Тому
втілення таких думок є надбанням перш за все того мистецтва, яке оперує
словами, тобто літератури. Зокрема, це відноситься до того вигляду літератури, який
особливо близький музиці - до поезії.
Ми знаємо, що вірші
відрізняються від прози в першу чергу своєю ритмічною організованістю, певним
чергуванням акцентованих і не акцентованих складів, на зразок сильних і слабких
доль в музиці; вірші бувають оформлені тим або іншим розпорядком строф, інколи
пов'язаним з повторністю (у музиці, як ми побачимо, повторення частин -- так
звана «реприза» -- грає величезну роль); рима, тобто схожість закінчень, теж
додає віршам відтінок повторності, що ще більше зближує їх з музикою, де
схожість невеликих частин є одна з основ музичної форми; у поезії надається
особливе значення самої звучності вірша як такий, його забарвленню, залежному
від підбору різних голосних і приголосних -- м'якою або гострою, дзвінкою або
затьмареною і так далі (так звана «інструментовка вірша» -- чисто музичний
термін!); нарешті, в поезії важливі не лише описувані події або пейзажі -- у
ній незвичайно велике місце належить відчуттю, настрою, а як ми незабаром
переконаємося, саме область ліричних відчуттів породила в музиці особливе
багатство жанрів.
Отже, музика і поезія мають
безліч точок зіткнення; недаремно ці два мистецтва так часто і природно
поєднуються, породжує найважливіші музичні жанри: пісню і романс. І все-таки
виразні можливості навіть цих двох настільки родинних мистецтв не збігаються.
При всіх загальних з музикою межах -- конструктивній оформленій і розміреності
віршів, самостійному значенні звукового колориту, переважній ліричній --
поетичні образи володіють в своїй масі більшою конкретністю, музичні ж образи
-- більшою узагальненістю. Чи можна уявити собі переданими музикою без сприяння
слова такі, наприклад, вірші:
Мій дядько найчесніших правил. Коли не жартома занедужав Він поважати себе змусив І краще вигадати не міг.
Тим більшою виявляється
відмінність музики і прози. У нас немає можливості висловити, наприклад, думка
«Яка сьогодні прекрасна погода!» або «Земля має форму кулі», зігравши їх на
фортепіано або скрипці. І це не дивно, бо музика «не дає видимих образів, не
говорить словами і поняттями; вона говорить лише звуками». Вислів одного з найбільших світських
музикантів -- піаніста і педагога Р. Р. Нейгауза: «Музика не виражає наші думки так
само прямо, так само безпосередньо і наочно, як слово письменника, картина
художника, драматичний твір. Вона в цьому відношенні ближче таким мистецтвам
узагальненої виразності, як хореографія і архитектура. Хореографія тісно
пов'язана з музикою, яка служить їй не лише фоном, але, більш того, свого роду
«натхненником» рухів. Архітектура рідниться з музикою в своїй виключно високій
і закономірній конструктивній організованості».
Інколи говорять, що музика - на
відміну від деяких інших мистецтв - не має подібностей в житті, позбавлена
життєвих праобразів. Вірно лише те, що ці праобрази не завжди очевидні, або їх
зв'язок з музикою не відрізняється такою безпосередністю, яку ми бачимо,
наприклад, в мистецтвах образотворчих. Сам характер людських переживань, зміни
їх інтенсивності відбиті і в емоційному забарвленні музики і в її динаміці.
Але якщо ми і вийдемо за межі
людської психіки, то також зіткнемося з прообразами музичних явищ. У природі
величезне значення має повторність -- зміна цієї повторності містить контраст,
зіставлення: світло і пітьма, тепло і холод і так далі. А відомо, що і повторністю і
контрастом є основоположні принципи музичної форми.
І, нарешті, музика, мова
особливого роду, тісно пов'язана із звичайною словесною мовою. І, навпаки,
можна сказати, що наша розмовна мова є свого роду мелодія: то хіба не чуємо ми
в ній підвищень і понижень, прискорень і, уповільнень, окремих фраз,
розмежованих між собою цезурами -- тобто всього того, що ми чуємо в музичній
мелодії? Більш того, найвиразніші інтонації словесної мови -- такі, як
інтонація питання, вигуки, скарги -- надали сильну дію на мелодію. Як ясно
чутна, наприклад, інтонація сумного питання у вступі до арії Ленського з опери
Чайковського «Євгеній Онегін».
Ніщо не може продемонструвати
спорідненість музики і словесної мови з такою неспростовністю, як речитатив, цей
особливий вигляд співу, що спирається на інтонації мови і перетворює їх за
законами музики. Під пером геніального композитора речитатив здатний з'єднати в
собі мелодійну співучість і гнучкість з безпосередньою виразністю мовних
інтонацій:
Значення речитативу як
синтезуючого вигляду музики, здібного до великої експресії, настільки велике,
що він глибоко проник і в безсловесну інструментальну музику. Ми незрідка чуємо
такий «інструментальний речитатив» в музиці Баха, Бетховена, Аркуша,
Шостаковича -- переважно там, де потрібна патетична декламація або ж «мислення
вголос», тобто в моменти міркування, роздуми:
Таким чином показані нерозривні зв'язки
музики з людським життям, з дійсністю. Ці зв'язки стосуються і конструктивних
основ музики і її виразності. Вони мають істотне значення для утворення
музичних жанрів.
Розділ
ІІ. Проблема
образів, властивих музиці.
2.1.
Тимчасова і звукова природа музичних засобів
Тепер зупинимося повніше і
детальніше на проблемі образів, найбільш властивих музиці. Що ж здатна виражати
музика? Їй важко дається область конкретних понять або, навпаки, відвернутих
науково-логічних категорій. Але наскільки обмежені тут її можливості, настільки
безмежні вони у сфері внутрішнього життя людини. Всі багатства душевного світу
музика втілює з незрівнянною силою. Захват і відчай, торжество і тривога,
світла надія і розчарування, глибока робота думки і швидкоплинне враження,
безтурботний спокій і неспинне жадання дії -- приклади процесів і станів, які з
такою яскравістю втілює музика, можна було б приводити ще і еще9.
В світлі всього сказаного
зрозуміло, чому в музичному мистецтві настільки велике місце займає лірика: це
і є та музика, яка безпосередньо пов'язана з нашими відчуттями, з емоційним
світом людини.
Широту виразних можливостей
музики демонструє, зокрема, відображення в ній гумору.
Комізм проявляє себе і в
жартівливій народній пісні (наприклад, «Шарлатарла з партарлы», чи «У мене муж
водоп'яниця»), і в симфонічному творі («Камарінськая» Глінки, «Бага-яга» і
«Козачок» Даргомижського, фінал Другої симфонії Чайковського на тему пісні
«Журавель»), і в цілій опері («Весілля Фігаро» Моцарта, «Любов до трьох
апельсинів» Прокофьева). У зв'язку з гумором виникли навіть спеціальні жанри --
«скерцо», «гумореска», про яких ми поговоримо пізніше. По своєму характеру
комізм в музиці знає безліч відтінків -- від беззлобного жарту (сцени
скоморохов-гудошников в «Князеві Ігорі» Бородіна) до сатири, що батожить
(«Золотий півник» Рімського-корсакова). В порівнянні з музикою «серйозною»,
чужою комічним положенням і ефектам, гумор користується прийомами гіперболи
(перебільшення), нарочитого спотворення в масштабі або пропорціях даного явища,
всякого роду несподіванками і так далі.
Дані сторони музики ясно
показують віддзеркалення в ній дійсності. Але є в музичних образах і інші
сторони; вони також мають важливе значення. Мова піде про корінні основи
музичного матеріалу -- тимчасовій і звуковій природі музичних засобів.
Тимчасова природа музики
означає, що ми сприймаємо музичний твір зовсім не так, як твори образотворчих
мистецтв. Знайомлячись з картиною або скульптурою, ми можемо довго розглядати
її, щоб розглянути подробиці, і так далі Музику ж ми не можемо сприймати так
само. Музичний твір не чекає нас, воно рухається вперед, як би тече в часі,
тече безупинно. Цю обставину ускладнює її сприйняття і, як ми взнаємо декілька
пізніше (с. 139), навіть викликає певні компенсуючі цю трудність явища в
музичній формі.
Та зате тимчасова природа дає
музиці величезні переваги в порівнянні з мистецтвами, що відображають один
який-небудь момент, вилучений з руху. Протікаючи в часі, музика дістає
можливість передавати процеси розвитку, показувати всілякі зміни і повороти в
нім -- аж до найсильніших контрастів. Це властивість музики дозволяє їй не лише
втілювати наші відчуття і думки, але і показувати, як вони розвиваються, які
нові межі і відтінки в них з'являються, як одна думка або настрій змінялася
іншим, інколи навіть протилежним. Саме ця властивість допомагає музиці так
правдиво і виразно малювати найширший круг життєвих явищ. В той же час
безперервна зміна одних звучань іншими означає, що проблема руху може мати для
музики самостійне художнє значення. Насправді, значна область музики ставить
своїм завданням організацію руху людей або, принаймні, малює картини такого
руху. Досить вказати на настільки поширений вигляд музики, як марш.
Звукова природа дає музиці
можливість встановити зв'язок із звуковим світом дійсності. Хоча музичний звук
і повинен відповідати відомим вимогам (з яких головне -- визначеність його
висоти), але все таки кордон між звуками музичними і немузикальними вельми
відносна; музичні тоны, їх одночасні поєднання, ті, що їх послідували сповна
можуть нагадувати звукові явища життю, музики, що існують зовні. Ось чому в
музиці чималу роль грає відтворення звучань навколишнього нас світу, що
ідеалізується -- «звуконаслідування». Предмети цього наслідування всілякі. Ми
чуємо звуки, що видаються живими істотами; особливо охоче зверталися
композитори до мелодійного і ніжного співу птиць, який немов само проситься
бути покладеним на музику (соловей, зозуля і перепелиця в «Пасторальній
симфонії» Бетховена, цілий «ансамбль» весняних птиць у вступі до опери «Снігурочка» Римського-Корсакова і «Хорі птиць» з тієї ж
опери, соловей в повільній частині Другої симфонії Скрябіна), ми чуємо також
тупіт коней («Сікши при Кержен-це» Римського-Корсакова), гавкіт собак («Орфей» Глюка, «Танець Кащєєва
царства» з балету Стравінського «Жарптиця»), крик осла (одна з тем увертюри
«Сон в літню ніч» Мендельсона), дзижчання джмеля (у «Казці про царя Салтана» Римського-Корсакова).
Увага композиторів була
притягнена не лише до мелодійного, але і до характерного в пташиних голосах
(п'єса «Курка» французького композитора XVIII століття Рамо із зображенням
кудкудакання, безліч зразків петушиного* крику -- симфонічна поема Сен-Санса «Танець смерті, згаданий
вступ до «Снігурочки» Римського-Корсакова і особливо його ж «Золотий півник»).
Звучання неживої природи теж
дають про себе незрідка знати в музиці - від ніжного шелесту листя до
приголомшливих гуркотів грому. Але більш охоче за все зверталися композитори до
стихії води; їх надихало і дзюрчання джерела і грізне бушувание океану. Не могла
залишитися байдужою музика до звукового світу, що створюється самими людьми --
говору натовпу, дзвону мечів і дзвонів, реву сирени і заводським гудкам, шуму
машин -- від примітивної прядки до сучасного локомотиву і літака.
Але музика пішла далі: не
обмежившись переробкою слухових вражень, вона заявила про своє право втілювати
і враження зрительные. Яким чином це стає можливим? Шляхом асоціації між
видимим і чутним Психологи називають такі зв'язки синэстезкей.. Ті або інші
якості предметів, явищ, що з'являються нашому погляду, часто викликають
аналогії з якостями звуку. Але можлива і зворотна дорога асоціації -- від
чутного до видимого. Наприклад, зысокие, досить гучний узяті звуки нам незрідка
хочеться назвати «блискучими», а раз так, то можна створити послідовність звуків, щоб змалювати блиск вогню,
блискавки. Світлий або матовий, або похмурий ритм музики може стати засобом змалювання світанку, заходу або темної
ночі. Зображення в музиці носить, зрозуміло, -славный характер і вельми
поступається живопису I наочності. Але воно будить уяву слухача, дає поштовх його
фантазії. І, що особливо важливе, музичний живопис не пориває з основним завданням
музики - віддзеркаленням дійсності, заломленої через внутрішній світ людини.
2.2. Асоціативність музики
Механізм асоціації зводиться до
виникнення зв'язку одного відчуття з іншим. Це загальна властивість людських
вистав. І в буденному житті ми допомагаємо собі, доповнюючи уявою якісну
характеристику предметів: почувши важку і повільну ходу, ми співвідносимо її з
огрядною людиною, побачивши пурхаючого метелика, відчуваємо її легкість,
легкість; зазвичай такі зв'язки спираються на уявлення, що вже склалися, про
предмети і явища.
По суті, асоціативність - одна з
характерних меж художнього мислення взагалі. На ній, зокрема, побудована вся
техніка метафори. Але тут ми заговорили про неї тому, що музика в своєму змісті,найбезпосереднішим чином
спирається на асоціації. Вони входять в структуру її художніх образів. Як вже
наголошувалося, душевний світ, світ емоцій -- головна область музичної
виразності, в якій мистецтво звуків досягає граничної повноти і в той же час
вражаюче тонких відтінків у віддзеркаленні станів, переходів і перетворень
душевних рухів, недоступних фіксації словом. Можна сказати, що музика (єдине з
мистецтв!) не лише «творить» емоцію, але і звертається до емоції як до
матеріалу. Душевний світ, світ відчуттів, а деколи і плотських відчуттів стає в
ній основним «предметом» віддзеркалення.
Ета її межа не одного дня
привертала увагу мислителів і художників. «Мова душі» -- так говорили про неї
романтики. І, треба сказати, «дружні мистецтва» намагалися опанувати цю «перевагу»
музики. «Омузикаленіє поезії і живописание стають поширеними прийомами
романтичної літератури» Маркус С. А. Історія музичної естетики, т. 2. -- М.:
Музика, 1968, с. І.. По суті і спроби створення безпредметного мистецтва --
абстрактний живопис і кіно, «незрозуміла» поезія і тому подібне -- породжені
прагненням художника «перестрибнути» через наочність, обмеживши себе «царством
духу».
Це не вичерпує, звичайно, всіх
причин виникнення безпредметного мистецтва, але констатує одну з них, про яку
висловлювалися багато художників (напри мерів, Василь Кандінський).
Проте спроби ці пов'язані з
насильством над самою природою цих мистецтв, з відмовою від деяких істотних їх
можливостей. Музика ж по самій своїй природі позбавлена наочної конкретності і,
як точно сформулював Гегель, «...среди всіх мистецтв має більш всього
можливість звільнитися не лише від всякого реального тексту, але і від
вираження якого-небудь певного вмісту» Гегель Р. Ст Ф. Вигадування, т. 14. --
М., 1958, с. 105--106.. Втім, Гегель бачив в цьому не лише особливість, але і
що загрожує музиці небезпека замкнутися в собі самій, втративши таким чином
суспільну значущість" Там же, с. 106.. Насправді, гнучкість і
багатогранність «неконкретного» вираження дозволяє «почути» в звукових формах багато
варіантів вмісту. Але проте ці різні варіанти доступні інтерпретації і
сприйняттю різними людьми досить одноманітний, бо особистий досвід слухача і
досвід творця, навіть якщо вони і досить далекі один від одного, харчуються
однією загальнозначущою життєвою реальністю.
Більш того, схоже сприймаються
навіть найменші наділені сенсом частки музичної мови -- інтонації. Смисловий
вміст інтонацій найбезпосереднішим чином пов'язаний з природою і суспільним
життям людей. Вже в народній музичній творчості формуються стійкі типи
інтонацій, що володіють загальнозначущим сенсом і виразністю, складаються
характерні звороти, прийоми розвитку, ознаки жанру. Ніколи не сплутаєш ласкаву
закругленість колискової пісні з примхливою рухливістю хороводу. Опора на
побутове, жанрове часто допомагає зрозуміти, прояснити задум композитора.
Використання жанрових характеристик стає одним з важливих засобів конкретизації
музичного образу.
Але наскільки б визначеним і
навіть конкретним не був в своєму вмісті музичний образ, особистий досвід грає
величезну роль в його сприйнятті. І ніж більш узагальнені засоби мистецтва, тим
більше вільними і суб'єктивними можуть бути асоціації. Завдяки ним, незалежно
від задуму творця, багато (особливо якось відмічені нами і що тим більше
любляться) вигадувань можуть знаходити для нас самий різний додатковий сенс.
Ось один з прикладів цього роду, описаний в романі Г. Гессе «Гра в бісер».
Розповідає герой романа Іозеф Кнехт: «...день цей відобразився в моїй пам'яті,
являвши собою невелику, проте важливу подію. Сніг вже зійшов, поля стояли
вологі, уздовж струмків і канав подекуди вже пробивалася зелень, нирки, що
лопаються, і перші сережки на голих кущах обкутали все в зеленуватий серпанок,
повітря напоювало всілякими запахами: пахло сирою землею, прілим аркушем і
молодими втечами; здавалося, ось-ось -- почуєш і запах фіалок, хоча для фіалок
було ще рано. Ми підійшли до кущів бузини, усипаних крихітними нирками,
аркушики ще не виклювалися, а коли я зрізав вітку, мені в ніс ударив
горьковато-сладкий різкий запах. Здавалося, він увібрав в себе, злив воєдино і
у багато разів підсилив всі інші запахи весни. Я був приголомшений... Весна, що
настала, обрушилася на мене і наповнила щастям...» Гессі Г. Ігра в бісер. М.,
1969, с. 87--88.. Кнехт помічає, що і само по собі переживання було досить
сильним, «але тут додалося ще дещо». Описуючи перше знайомство з піснями Ф.
Шуберта «приблизно в той же самий час», Кнехт говорить про пісню «Весняні
надії»: «Перші ж акорди акомпанементу приголомшили мене радістю пізнавання:
вони немов пахли, як пахла зрізана вітка бузини, так само гіркувато солодко,
так само сильно і всепереможно, як сама рання весна! З цієї години для мене
асоціація -- рання весна -- запах бузини -- шубертовский акорд... постійна і
абсолютно достовірна...» 18Там же, с. 88.
Звернемо увагу на повторюваність
вираження -- «приголомшили», «я був приголомшений» для визначення міри сили
враження. По суті, Гессі дає тут чуйний і тонкий аналіз сприйняття мистецтва,
показуючи не лише його асоціативний характер, але і сам процес виникнення
асоціацій. При цьому письменник говорить і про те, що глибина і багатство
вражень, що отримуються при сприйнятті мистецтва, визначаються неповторністю
особистого досвіду людини. «У цій приватній асоціації я знайшов щось прекрасне,
чого я ні за які блага не віддам. Проте сама асоціація, неодмінний спалах двох
плотських переживань при думці «рання весна» -- це моя приватна справа.
Зрозуміло, я можу розповісти про це іншим... Але передати її вам я не в
силах... Я не в силах зробити так, щоб моя приватна асоціація викликала хоч би
в одного з вас таку саму...»" Там же, с. 88--89.
Суб'єктивні асоціації, не будучи
основою художнього сприйняття, безумовно збагачують його, допомагаючи спіткати
найнесподіваніші і сокровенніші зв'язки сущого. При сприйнятті музики ці
зв'язки формуються особливо широко і, здебільше, несвідомо: слухаючи «музичну
картину», ми не аналізуємо і не розчленовуємо її, але співпереживаємо на основі
минулого досвіду.
Ми вже говорили про смисловий
вміст інтонацій. Проте змістовні не лише одиничні елементи, але і загальні
конструкції твору. Вони стають особливо важливими у зв'язку з тимчасовим,
процесуальним характером музики. Від відповідності частин, розставляння
смислових акцентів, темпових змін залежить ефект, вироблюваний вигадуванням.
Природно, що загальні принципи музичних структур, закони музично-конструктивної
логіки спираються на вироблені століттями норми людського мислення або
відображають структурні закономірності природи. Питанням композиційної логіки і
музичних структур присвячено III частину книги. Тут же наведемо лише один
приклад.
Розвиток в симфонічній увертюрі
Чайковського «Ромео і Джульєта» утворює традиційну для симфонічних увертюр
композицію, яка називається сонатною формою. Але в даному випадку зіставлення
образів підпорядковане особливому сенсу -- руху від загального до приватного,
такого, що виявляється в тому, що послідувало тим: від похмурого, строгого,
скутого в своїй розміреності хоралу вступу, що втілює важку, таку, що давить
атмосферу Середньовіччя, до вибухаючою енергією, напружений-поривчастій першій
темі -- вона звучить музикою вуличних сутичок у Вероне -- а потім до другої --
ліричній темі любові. У цьому русі ми як би безперервно «звужуємо» поле зору,
зосереджуємося на послідовно і кадрах, що поступово змінялися (подібно до
загального, середнього і, нарешті, крупному плану в кіно). Можлива і інша
аналогія: з переходом від загального погляду на картину до концентрації уваги
на її деталях. Цікаво, що поступово розвертаючись в часі, форма дає нам і
відчуття освоєння простору. Тут ми стикаємося з синэстетическим характером
нашого художнього сприйняття.
Коли говорять про меншу
доступність музичних образів по порівнянню, допустимий, з літературними або
живописними, то, як видно, не враховують, що простота цих останніх -- уявна.
Так, легко побачити фігури, змальовані на картині, але чи означає це зрозуміти
її? Познайомитися з сюжетними перипетіями романа -- чи означає це познайомитися
з романом як витвором мистецтва? Зрозуміло, немає. Хоча немало глядачів і читачів
обмежуються саме цим рівнем сприйняття. Але глибока за змістом і досить
складний організована музика не дозволяє «змалювати» сприйняття, підмінити його
простим «пізнаванням» життєвих предметів і. явищ. Щоб спіткати музику,
необхідно зрозуміти її мову. Можна сказати, що до деякої міри він охороняє
музичний твір від спрощеного сприйняття: якщо слухач не володіє елементарними
навиками і орієнтуванням в мові музики, воно залишається за порогом його
відчуттів і переживань.
Цікавий приклад
«непідготовленого сприйняття» дає Л. Толстой в романі «Ганна Кареніна». Льовін
-- герой, який відмічений симпатією письменника (а отже, навряд чи служить
мішенню для кепкування) -- потрапляє в місті на концерт, де виконуються «дві
дуже цікаві речі» («нові і в новому дусі» -- додає автор). «...Чем більш він
слухав фантазію Короля Ліра, тим далі він відчував себе від можливості скласти
собі яку-небудь певну думку. Безупинно починалося, неначе збиралося, музичне
вираження відчуття, але негайно ж воно розпадалося на обривки нових початків
музичних виразів, а інколи просто ні на чому, окрім примхи композитора, не
зв'язані, але надзвичайно складні звуки. Але і самі уривки цих музичних
виразів, інколи хороших, були неприємні, тому що були абсолютно непередбачувані і нічим не приготовлені. Веселість і смуток, і
відчай, і ніжність, і торжество були без всякого на те права, ніби відчуття божевільного...
Льовін
у весь час виконання переживав почуття глухого, такого, що дивиться на
танцюючих. Він був в досконалому подиві, коли кінчилася п'єса, і відчував
велику втому від напруженого і нічим не винагородженої уваги» Толстой Л. Анна
Кареніна. Собр. соч. у 14 т. -- М., ГИХЛ. 1952, т. 9, с. 265--266. .
Толстой показує, що враження
Льовіна не залишають місця для естетичного переживання. Проте зовсім не завжди
слухачі віддають собі звіт в характері своїх вражень від музики. Деколи те
«досконалий подив», який випробовує Льовін, цілком відноситься на рахунок
музичного твору, а не відсутність потрібної підготовленості слухача.
Але і найпідготовленіше слухання
теж може бути різним; різна міра конкретності вистав, різна їх оформлена. Одні
люди, слухаючи музику, бувають цілком захоплені її потоком. Звукові хвилі
заставляють забути про той, що оточує, висаджують відчуття, будять живий
емоційний відгомін -- переживання. Закінчилася музика -- і людина ще весь у
владі її стихії, але попроси його розповісти про переживання, і він стане в
безвихідь. Інші, навпаки, ясно уявляють собі картину, що хвилює, їх сприйняття
оформляє враження у визначених, майже зримі образи... Хто їх їх чує
«правильно»? І ті, та інші. Сила враження зовсім не залежить від характеру
вистав, а лише від міри емоційної чуйності -- глибини і рухливості емоцій -- і
від того, наскільки близька та або інша музика.
Процес сприйняття музики (втім, як
і інших мистецтв) завжди діяльний, активний. Знайомство із структурою
художнього образу, технікою і нормами музичної мови дозволяє ширше, глибше,
повніше пізнати і змістовну сторону музики.
Розділ ІІІ. Музика в духовній культурі
суспільства
Музика існувала і існує в
суспільстві як одна з багатьох складових його духовної культури. Її роль могла
бути більш менш помітною, більш менш значною, але не було таких епох, коли б її
голос замовкав. Впродовж всієї історії культури музика поєднує різні функції.
Відомо, яке велике місце займала музика і «мусические предмети» в культурі
античного світу. «...Музика має мати корисне вживання не ради однієї мети, а ради
декількох: 1) заради виховання, 2) заради очищення..., 3) заради інтелектуальної розваги...» - писав Арістотель, Антична музична естетика, с.
203, 204.
З розвитком суспільних стосунків
ускладнилися і стосунки мистецтва і людини з суспільством. Сучасні дослідники
вказують на значну роль музики, як і мистецтва взагалі, у формуванні духовного
світу людей. «...Искусство є суспільна техніка відчуття, знаряддя суспільства,
за допомогою якого воно залучає до круга соціального життя самі інтимні і самі
особисті сторони нашої істоти...» Виготський Л. Психология мистецтва. М., 1968,
с. 316--317..
В давнину не раз відзначали
безпосередність фізіологічної дії музики на людину як характерну її
особливість. Історична дорога розвитку музики висунула на передній план її інші
сторони. Поступове формування музичної логіки і поглиблення музичного вмісту
вимагає від слухача високорозвиненого душевного світу для їх збагнення.
Безпосередність дії, обмеженого
рівнем простого фізіологічного акту, збереглася хіба що в самій елементарній
культурі масових форм, наприклад в танцювальній або естрадній музиці. Проте і у
наш час прикладна, «функціональна» музика зберігає своє значення в житті
суспільства. У цьому виявляється величезна організуюча роль музики, її
здібність до впорядкування і організації побуту в самих різних його проявах.
Відмітимо, що умови існування
мистецтва, що змінилися, зростання його технічної оснащеності, багатство
комунікацій, що поширюють його на нинішньому світі, піднімають на новий рівень
і його виховні можливості.
Очевидно, і в цілому музика
випробовує на собі дію умов її існування, що змінилися, в суспільстві. Адже
життя музичних творів забезпечується лише участю виконавця. Не будучи
виконаним, музичний твір не живе, не існує, а дійсну популярність воно
знаходить лише через багатократне звучання. Нині звукозапис, практика масових
комунікацій -- радіо і телебачення, що володіють абсолютно безмежними
можливостями «репродукції» мистецтва, чинять своєрідний тиск на всі види
виконання. Музиканти, в усякому разі останніми роками, із заклопотаністю
відзначають помітну «стандартизацію» виконавських трактувань і
индивидуальностей, бачивши в цьому і негативна дія грамзапису.
Нові умови впливають, проте, не
лише на виконання, але і на творчість, вперше звернену до такого безмежно
широкому і строкатому конгломерату слухачів. Якщо «предмет мистецтва... створює
публіку, що розуміє мистецтво» (До. Маркс) і здатну насолоджуватися «красою»,
то результативно, мабуть, і зворотна дія: публіки - на мистецтво.
Розбираючи проблеми сучасної
музики, ми ні на хвилину не повинні забувати про корінну зміну світу сьогодні.
У минулі століття для того, щоб музичний твір міг бути сприйняте 80 мільйонами
слухачів, воно повинне було б виконуватися щодня в аудиторії, що вміщає тисячу
чоловік, протягом 220 років. Зараз для цього досить виконати його один раз по
радіо або телебаченню.
Висновок
Дія суспільства на музику
особливим чином виявляється в нашій країні. Проте в цілому проблема музичної
культури в її стосунках із слухачем мало. Тут слово за музичною соціологією
тієї, що вивчає ці закономірності.
Широкі і багатообразні функції
музики. Прекрасно сказав про це Ромен Роллан: «Музика, це інтимне мистецтво,
може бути також і мистецтвом суспільним; вона може бытьплодом внутрішньої
зосередженості і скорботи, але може бути також і породженням радості і навіть
інакомислення. Вона пристосовується до характеру всіх часів і всіх народів...
Один називає її рухомою архітектурою, інший -- поетичною психологією; один
бачить в ній виключно чисто пластичне і формальне, інший - мистецтво
безпосереднього етичного воздейстрия.
Для одного теоретика суть музики
--у мелодії, для іншого -- у гармонії. І... все це справедливо, і всі вони
мають рацію. Історія врешті-решт приводить нас не до сумніву у всьому --що було
б дивне! -- а до того, щоб ми частково повірили всьому, перетворивши загальні
теорії на деякі часткові істини, в думки, вірні для однієї якої-небудь групи
фактів, для одного певного моменту історії. А тому буде досконале правильно --
вірніше, однаково правильно -- назвати музику всіма тими іменами, які їй
даються, бо вона дійсно звукова архітектура: у відомі століття архітектура і у
народів -- архітекторів (якщо можна так виразитися), на зразок французів XV і
XVI століть. Вона -- малюнок, лінія, мелодія, пластична краса у народів --
художників і скульпторів -- наприклад, у італійців. Вона -- інтимна поезія,
ліричне виявлення, філософський роздум у народів -- філософів і поетів, які,
наприклад, німці. Вона пристосовується до всяких суспільних умов. Вона --
придворне мистецтво, поетичне і витончене при Франциське I і Карле IX, мистецтво
войовниче і релігійне при Реформації, мистецтво царственої величі і пишноти при
Людовіке XIV, мистецтво салонове протягом XVIII століття; з наближенням
революції вона стає ліричним вираженням революційній особі; згодом вона стане
голосом демократичного суспільства майбутнього, подібно до того як колись була
голосом аристократичних суспільств минулих століть. Вона не уміщається ні в
одну формулу. Це -- гімн століть і квітка історії, яку можуть виростити як
жаль, так і радощі людські» Ролл а н Р. Музиканти минулих днів. Музиканти наших
днів. Л., 1935, с. 13--14..
Література
1. Книга про музику: Популярні
нариси./ Сост. Р. Головінський, М. Ройтерштерн - М.; Видавництво Сов. Композитор, 1988
2. Антична музична естетика. М.,
1960, с. 229.
3. Сохор А. Музика як вигляд
мистецтва. М., 1970; сб. «Художнє сприйняття». Л.. 1971;
4. Назайкинський Е. «Про психологію музичного сприйняття». М., 1972; Медушевський Стаття
«Про закономірності
і засоби художньої дії музики». М.. 1976;
5. Мазель Л. Вопроси аналізу
музики. М.. 1978
6. Каган М. Лекциі по
марксистсько-ленінській естетиці. Л., 1971. с. 18.
7. Маркс К., Енгельс Ф. «Об искусстве», т. 1. М ., 1 . 7.
8. Сохор А. Музика як вигляд
мистецтва. -- У кн.: Питання соціології і естетики музики, II. -- Л.:
Радянський композитор, 1981
9. Маркус С. А. Історія музичної
естетики, т. 2. -- М.: Музика, 1968, с. І.
10. Гегель Р. Стаття «Вигадування», т. 14. -- М., 1958, с.
105--106
11. Гессі Г. «Игра в бисер». М., 1969
12. Толстой Л. «Анна Кареніна». Собр. соч. у 14 т. М., ГИХЛ.
1952, т. 9
13. Виготський Л. Психологія мистецтва. М., 1968
14. Роллан Р. Музиканти минулих
днів. Музиканти наших днів. Л., 1935
15. Назайкинський е.В. Звуковий
світ музики. М.: Музика, 1988, с.254.
Немає коментарів:
Дописати коментар